З огляду на наявність "комуністичної загрози", США внесли питання про Корею на розгляд другої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Більшістю голосів та схвалила 14 листопада 1947 р. американський проект резолюції про створення Тимчасової комісії ООН по Кореї, що повинна була забезпечити проведення вільних виборів на півострові й формування загальнонаціонального уряду. Але СРСР відмовився визнати повноваження Тимчасової комісії, а Українська РСР, відповідно, не погодилася взяти участь у її роботі. У результаті напівдемократичні вибори відбулися в травні 1948 р. лише на Півдні, але 12 грудня того ж року Генеральна Асамблея ООН спеціальною резолюцією визнала "єдино законною" проголошену 15 серпня Корейську Республіку зі столицею в Сеулі (площа – 98,5 тис. кв. км, населення – 47,5 млн. чол. на 2000 р.). На Півночі, у Пхеньяні, 9 вересня була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка (площа – 120,5 тис. кв. км, населення – 22 млн. чол. на 2001 р.). Обидві держави розпочали підготовку до об'єднання півострова силою, що полегшувалося завершенням на кінець 1949 р. виведення радянських і американських військ. На Півдні в якості радників залишалося 500 американських військових і 700 цивільних службовців.

Далекими від ідилічних були й відносини офіційного Вашингтона з Лі Син Маном: приймаючи в лютому 1950 р. закон про надання Південній Кореї фінансово-економічної допомоги, Конгрес обумовив її включенням до сеульського уряду представника комуністичної партії. На парламентських виборах 30 травня прибічники південнокорейського президента зазнали гучної поразки, отримавши лише 45 із 210 мандатів. З'явилася реальна можливість усунення непримиренних антикомуністів від влади і налагодження конструктивного діалогу з Пхеньяном, але атака північнокорейської армії у неділю, 25 червня 1950 р., що увінчалася повним успіхом, не лише зберегла президентський пост за Лі Син Маном, але й викликала кардинальні зміни в усій світовій політиці.

На Півдні американці просували до влади учасника боротьби за незалежність Кореї досвідченого ліберального політика-емігранта Лі Син Мана. Під прискіпливим наглядом американських військових він мав реалізувати план демократичних перетворень, аналогічний тому, що був розроблений у Вашингтоні для переможеної Японії. Радянська військова адміністрація на Півночі зробила ставку на Кім Ір Сена, що змолоду брав участь у комуністичному антияпонському партизанському русі, змушений був шукати політичного притулку в СРСР, а після визволення в мундирі майора Радянської Армії був переправлений до Пхеньяна і почав швидке сходження по щаблям політичної кар’єри.

Основные особенности и направления колониальной политики Франции в конце XIX века
В связи с переходом капитализма в стадию империализма крайне обострилась борьба за территориальный раздел мира. К многочисленным старым мотивам колониальной политики, сопровождавшейся грабежом, разбоем, работорговлей, обманом, рабовладельческой эксплуатацией и истреблением целых племен и народов, финансовый капитал прибавил борьбу за ис ...

Внешняя политика СССР в конце 1920—1930-х гг
Во внешней политике СССР конца 1920–1930 гг. можно выделить три основных периода: 1) 1928–1933 гг. – союз с Германией, противостоящий западным демократиям; 2) 1933–1939 гг. – постепенное сближение с Англией, Францией и США в условиях разрастающейся угрозы со стороны Германии и Японии; 3) июнь 1939–1941 гг.– сближение с Германией (в ...

Политика России в отношении Польши.
В начале своего правления Екатерина II выступала против раздела Польши и проводила политику сохранения целостности и суверенитета Речи Посполитой. В то же время она считала, что усиление Польши не отвечает интересам России и потому пошла на подписание с Фридрихом II договора, предусматривавшего право каждого депутата сейма накладывать з ...