З огляду на наявність "комуністичної загрози", США внесли питання про Корею на розгляд другої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Більшістю голосів та схвалила 14 листопада 1947 р. американський проект резолюції про створення Тимчасової комісії ООН по Кореї, що повинна була забезпечити проведення вільних виборів на півострові й формування загальнонаціонального уряду. Але СРСР відмовився визнати повноваження Тимчасової комісії, а Українська РСР, відповідно, не погодилася взяти участь у її роботі. У результаті напівдемократичні вибори відбулися в травні 1948 р. лише на Півдні, але 12 грудня того ж року Генеральна Асамблея ООН спеціальною резолюцією визнала "єдино законною" проголошену 15 серпня Корейську Республіку зі столицею в Сеулі (площа – 98,5 тис. кв. км, населення – 47,5 млн. чол. на 2000 р.). На Півночі, у Пхеньяні, 9 вересня була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка (площа – 120,5 тис. кв. км, населення – 22 млн. чол. на 2001 р.). Обидві держави розпочали підготовку до об'єднання півострова силою, що полегшувалося завершенням на кінець 1949 р. виведення радянських і американських військ. На Півдні в якості радників залишалося 500 американських військових і 700 цивільних службовців.

Далекими від ідилічних були й відносини офіційного Вашингтона з Лі Син Маном: приймаючи в лютому 1950 р. закон про надання Південній Кореї фінансово-економічної допомоги, Конгрес обумовив її включенням до сеульського уряду представника комуністичної партії. На парламентських виборах 30 травня прибічники південнокорейського президента зазнали гучної поразки, отримавши лише 45 із 210 мандатів. З'явилася реальна можливість усунення непримиренних антикомуністів від влади і налагодження конструктивного діалогу з Пхеньяном, але атака північнокорейської армії у неділю, 25 червня 1950 р., що увінчалася повним успіхом, не лише зберегла президентський пост за Лі Син Маном, але й викликала кардинальні зміни в усій світовій політиці.

На Півдні американці просували до влади учасника боротьби за незалежність Кореї досвідченого ліберального політика-емігранта Лі Син Мана. Під прискіпливим наглядом американських військових він мав реалізувати план демократичних перетворень, аналогічний тому, що був розроблений у Вашингтоні для переможеної Японії. Радянська військова адміністрація на Півночі зробила ставку на Кім Ір Сена, що змолоду брав участь у комуністичному антияпонському партизанському русі, змушений був шукати політичного притулку в СРСР, а після визволення в мундирі майора Радянської Армії був переправлений до Пхеньяна і почав швидке сходження по щаблям політичної кар’єри.

Киевская Русь. Восточные славяне.
Славяне ведут свое происхождение от автохтонного индоевропейского населения Восточной Европы. По мнению большинства современных ученых, прародина славян — это северные склоны Карпат, долина Вислы и бассейн Припяти. Из этих мест славяне расселялись во всех направлениях, по всей Восточной Европе. Пик активности славянского расселения прих ...

Разгон Второй Думы. Конец революции
1 июня 1907 года Столыпин, используя фальшивку, решил избавиться от сильного левого крыла и обвинил социал-демократов в “заговоре” с целью установления республики. Однако Дума не только не выдала социал-демократическую фракцию, но даже создала комиссию для расследования всех обстоятельств. Комиссия пришла к выводу, что обвинение являетс ...

Колониальная политика Германской империи в 1871-1914 гг. «Железный канцлер» О. Бисмарк и начало колониальной экспансии Германской империи (1871-1888 г.)
Широкая пропаганда в пользу активной колониальной политики началась в Германии еще в конце 70-х годов. Наиболее ревностными агитаторами были миссионерами, типа Фабри, его брошюра «Нуждается ли Германия в колониях?» пользовалась большим успехом в буржуазных кругах и в националистических ферейнах. Колониальная агитация миссионерских круго ...