З огляду на наявність "комуністичної загрози", США внесли питання про Корею на розгляд другої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Більшістю голосів та схвалила 14 листопада 1947 р. американський проект резолюції про створення Тимчасової комісії ООН по Кореї, що повинна була забезпечити проведення вільних виборів на півострові й формування загальнонаціонального уряду. Але СРСР відмовився визнати повноваження Тимчасової комісії, а Українська РСР, відповідно, не погодилася взяти участь у її роботі. У результаті напівдемократичні вибори відбулися в травні 1948 р. лише на Півдні, але 12 грудня того ж року Генеральна Асамблея ООН спеціальною резолюцією визнала "єдино законною" проголошену 15 серпня Корейську Республіку зі столицею в Сеулі (площа – 98,5 тис. кв. км, населення – 47,5 млн. чол. на 2000 р.). На Півночі, у Пхеньяні, 9 вересня була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка (площа – 120,5 тис. кв. км, населення – 22 млн. чол. на 2001 р.). Обидві держави розпочали підготовку до об'єднання півострова силою, що полегшувалося завершенням на кінець 1949 р. виведення радянських і американських військ. На Півдні в якості радників залишалося 500 американських військових і 700 цивільних службовців.

Далекими від ідилічних були й відносини офіційного Вашингтона з Лі Син Маном: приймаючи в лютому 1950 р. закон про надання Південній Кореї фінансово-економічної допомоги, Конгрес обумовив її включенням до сеульського уряду представника комуністичної партії. На парламентських виборах 30 травня прибічники південнокорейського президента зазнали гучної поразки, отримавши лише 45 із 210 мандатів. З'явилася реальна можливість усунення непримиренних антикомуністів від влади і налагодження конструктивного діалогу з Пхеньяном, але атака північнокорейської армії у неділю, 25 червня 1950 р., що увінчалася повним успіхом, не лише зберегла президентський пост за Лі Син Маном, але й викликала кардинальні зміни в усій світовій політиці.

На Півдні американці просували до влади учасника боротьби за незалежність Кореї досвідченого ліберального політика-емігранта Лі Син Мана. Під прискіпливим наглядом американських військових він мав реалізувати план демократичних перетворень, аналогічний тому, що був розроблений у Вашингтоні для переможеної Японії. Радянська військова адміністрація на Півночі зробила ставку на Кім Ір Сена, що змолоду брав участь у комуністичному антияпонському партизанському русі, змушений був шукати політичного притулку в СРСР, а після визволення в мундирі майора Радянської Армії був переправлений до Пхеньяна і почав швидке сходження по щаблям політичної кар’єри.

Революция в Германии и ее поражение.
Социально-экономическое и политическое развитие Германии в 30-40-е годы XIX в. показало, что без устранения унаследованных от средневековья остатков феодализма, без ликвидации политической раздробленности страны дальнейший ее прогресс невозможен. Либеральная буржуазия германских государств требовала созыва общегерманского парламента и ...

Первый этап революции (январь—август 1848 г.)
Война за независимость. 12 января вспыхнуло восстание на острове Сицилия, положившее начало итальянской революции. Восстание явилось ответом на политику неаполитанских Бурбонов, ущемлявшую интересы различных слоев сицилийцев, которые, как и в 1820 г., поднялись на борьбу за независимость от Неаполитанского королевства. Около двух недель ...

Внешняя политика России в первой четверти XVIIIв. Северная война 1700-1721гг.
Заключив перемирие с Турцией (8 августа 1700г), Россия в союзе с Саксонией (ее курфюст Август I был одновременно польским королем) и Данией (Северный союз) объявила в 1700 г войну Швеции. Карл XII - король Швеции - при поддержке английского и голландского флотов высадился у Копенгагена, вынудил Данию подписать мир и выйти из Северного с ...